Перша «бацила» була закладена в мою душу, що я повинен іти в театр, режисером Мальцевим. Він почув, як я співав на модному тоді Блакитному вогнику «Ходит песенка по кругу» і запропонував мені вранці прийти в театр, але я був лише на першому курсі музпедучилища. Та вже тоді остаточно вирішив, що піду до ТЕАТРУ після закінчення училища. Під час навчання я встигав відвідувати Народний театр у Будинку культури. Народний артист Анатолій Іванович Юницький, який очолював цей театр, дав мені старт актора – запросив головного режисера Волинського облмуздрамтеатру Б. А. Лур’є на перегляд генеральної репетиції спектаклю, де я був у головній ролі. Вранці я уже був в нашому театрі. Перший вихід на професійну сцену у 1968 році на виїздній виставі «Шельменко денщик» в ролі капітана Скворцова. Далі: «Солов’їна ніч», «Марсіанський жених», «Вовчиха», «В ніч місячного затемнення», «Не суди мене, сину», гастролі у Воркуту… Потім – Державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, майстерня Олександра Івановича Соломарського (1970-1977 р.р.). У 1974 році знову у рідному театрі. Цей період незабутній багатьма подіями: перехід у нове приміщення, цікаві гастролі майже по всій території колишнього Радянського Союзу – від Білорусії аж до Владивостоку і Хабаровська, зустріч у Магнітогорську з акторами МХАТу О. Табаковим, О. Калягіним, Т.Васильєвою, а, найголовніше, – цікавими роботами. Найбільш пам’ятні для мене: Дем’ян – «Конотопська відьма», Фелікс – «Сержанте, мій постріл перший», Антей – «Оргія», Авдій – «Плаха», Іван – «Іван та Мар’я», Вовк – «Зайка-зазнайка». Вдячний Богу за співпрацю з такими режисерами, як: Ігор Афанасьєв, Андрій Крітенко, Володимир Сурков, Петро Колісник і особливо Михайло Ілляшенко, який залишився найголовнішим режисером у моєму творчому житті.