Автор статті Лілія Бевзюк-Волошина

Театральна весна у столиці розпочалася дійсно тепло. Довгоочікувана відлига приносить до Києва нові звістки від регіональних театрів. Звісно, гастролі сьогодні – це дуже складна річ. За таких політичних обставин в країні вистачило хоча б на нові постановки та заробітні плати акторам. Але ж показати свою творчість це надважливо для будь-якого колективу. 

Тим паче перші весняні гастролери до столиці ще й ювіляри. Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка святкує свій 75-й ювілей. За історичними даними цей театр нараховує трохи більше років, але офіційною датою його народження вважається 1940 рік. Нібито до настання радянської влади на Західній Україні не було ні мистецтва, ні культури. Менше з тим, поки що не будемо сперечатися з офіційними датами і привітаємо театр із ювілеєм. 

На ювілейні гастролі театр привіз три вистави. 2  березня о 15.00 вони показали «Кайдашів» Н. Дубіни за повістю «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького для київських школярів в ТЮГові у постановці Миколи Яремкова. Як на шкільну аудиторію вистава пройшла дуже успішно. Вдало знайдений візуальний образ вистави у вигляді багатоголового ярма з колесами, в яке постійно впрягаються герої вистави, водночас є будинком, який ділять сварливі жінки, і водночас є знаком поділу на низ та верх (життєве та духовне) (художник – Микола Костюшко). Із реалістичною грою акторів і сучасною музикою англійського композитора Майкла Наймана (яку можна почути у фільмах Пітера Грінвея) поєднався стислий сюжет: за дві години динамічно передано основні перипетії української сім’ї. Хореографічними номерами актори розбавили сварки і майже інфернальні сновидіння п’яного старого змученого Кайдаша. Хоча у Київському Молодому театрі йде перший варіант «Кайдашів» режисера М. Яремкова, вистави дуже різні за режисерським прочитанням і за акторським виконанням. 

Ввечері 2 березня вже на сцені Театру ім. І. Франка волиняни показали «Різдвяну містерію-бурлеск про сватання на колядування двох женихів до одної дівки, дочки багатого сотника або Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння». В постановці художнього керівника театру – заслуженого діяча мистецтв України Петра Ластівки власне від Тараса Шевченка мало що залишилося. Історія Стодолі перетворилася в Різдвяний вертеп, що розіграли в Козацькій слободі поблизу Чигирина у ХVII сторіччі в Ніч на Різдво Христове. Дія починалася ще з фойє, де музики зустрічали глядача, а вертепна скринька із ляльками і зірками в проході партеру заважала глядачу зайняти місця, тим самим долучаючи кожного до атмосфери спектаклю. Наряджені хлопці і дівчата з’являлися прямо із зали, загравали із глядачами, водили козу, розігрували історію Ірода. Вся вистава – це обряди, пісні і справжній вертеп. Але мета цього дійства – посватати Галю (Людмила Натанчук) за Назара (Вячеслав Погудін), а не за старого полковника Молочая. Паралельно відбувається гра і справжня історія Назара та Галі, яка і завершується власне сватанням. 

Двохгодинне різдвяне дійство показує неабияку акторську майстерність, актори без антракту виконують складні пісні, хореографічні номери та створюють подвійну ілюзію. Прекрасні костюми заворожують погляд. Але все ж таки відчуття Різдва на початку весни вже не є актуальним, тому вистава в напівпорожній залі пройшла трохи мляво, на жаль.

Чого не скажеш про другий гастрольний вечір – 3 березня театр показав «Гамлета» В. Шекспіра в постановці П. Ластівки. Луцький «Гамлет» перетворився в серію процесій-обрядів. Затягуючий у дійство початок –похорон короля Гамлета-батька виростає у такий собі затакт вистави, при світлі в залі і звукові останнього дзвінка на сцені відбувається обряд. Збираються вельможні пани, Гертруда (Олена Небось) у сукні з довгим чорним шлейфом прямує крізь партер на похорони чоловіка, Офелія (Людмила Натанчук) несе квіти. Чорна процесія переростає в процесію весілля Гертруди і Клавдія (Дмитро Мельничук), а згодом у коронування Клавдія. Одяг змінюється на білий, траур минув. Далі Гертруда і Клавдій розгулюють в червоному одязі пристрасті, Гертруда не соромиться з’являтися перед Гільденстерном і Розенкранцем в спідній білизні (художник з костюмів – Ольга Баклан). Її розпуста і жага кохання призводить до краху її життя, її сім’ю, і її країну. Король Клавдій говорить азарівським суржиком (постановка 2010 року акцентує увагу на тодішніх проблемах). 

На сцені замість Ельсінору кладовище (художник – засл. діяч. культури Польщі Олександр Оверчук), а кульгавий Гробокоп (Руслан Джусь) постійно прибирає зі столів речі у свій довгий чорний мішок, застеляє столи то червоними, то чорними скатертинами. Він ніби підсвідомий володар ситуації, сама Смерть, яка чатує на героїв і от-от забере когось із них. 

Історія розкручується дуже пришвидшено, ніби події відбуваються в один день. Вся безглуздість ситуації закінчується раптово, коли прямо із зали прямує чоловік у сучасному діловому костюмі і з листочком паперу у файлі, на якому написано те, що він проголосить за мить: «У мене є права на цю країну». Ось так просто і без зайвих церемоній сучасний Фортінбрас (Павло Гарбуз) закінчує історію шекспірівських пристрастей. І герой Гамлет (Дмитро Репюк), який помер невідомо за що і ніяку справедливість не повернув, засмучує найбільше. За що боролися? Кладовище заповнене трупами, торжествує світ ділків, де все вирішено наперед, де вже немає місця емоціям, запитанням, пристрастям. Священик швиденько про щось домовляється із новим володарем, придворні цілують йому руку. 

Екран замість задника, за яким розігрували театр тіней, тепер стає театральними підмостками, трибуною для нових звершень. Театр в блискучих костюмах закінчився, почалася сувора буденність. За що вмирали? І чи не кожного українця ховають тут? Чи не нагадує це нещодавні похоронні процесії Майдану? Постановка у 2010 році була просто пророча – влада змінилася, а що далі? Але сьогодні, після всіх подій, вона звучить вчорашнім днем – сучасні Гамлети реабілітувалися і продовжують боротьбу проти несправедливості. Події випереджають театральні постановки, і те що вчора звучало неймовірно гостро, вже сьогодні втрачає позиції.

Гастролі ювілярів-волинян в загальному справили гарні враження. Безумовно найсильнішою стороною всіх трьох вистав є акторський злагоджений ансамбль. Великий віковий діапазон трупи радує сильними особистостями і серйозною працею над створенням образів. Вокальна і хореографічна підготовка трупи на високому щаблі демонструє справжні традиції українського музично-драматичного театру. Стосовно візуального ряду вистав хочеться відзначити костюми, вже драматургія костюмів розкриває режисерські акценти у виставах. Виконання костюмів виглядає дуже багато. Хочеться лише побажати кращої піар-компанії, тому що саме через відсутність необхідної реклами гастролі відбулися не при повних залах. 

З ювілеєм і многая літа!!!!!!

Фото надані театром