Як зазначалося раніше, театр, в  рамках святкування 75-річного ювілею, перебував з дводенними гастролями у місті Київ, де 2 березня в приміщенні Київського ТЮГу було показано виставу «Кайдаші» Наталі Дубіни за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» та в приміщенні Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка виставу «Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння» Тараса Шевченка. Цього дня колектив театру прийшли привітати заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв та народні артисти України, Лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк. Вони висловили щире захоплення виставою «Назар Стодоля» та творчим потенціалом колективу, відмітивши глибокий підхід до прочитання матеріалу, режисерського задуму і його втілення, а також знання глибинних джерел і обрядів, які, безперечно, стали окрасою драматургічного матеріалу.

3 березня в приміщенні театру імені Івана Франка було показано виставу «Гамлет» Вільяма Шекспіра. Неллі Корнієнко (український мистецтвознавець, соціолог художньої культури, культуролог) гарно відгукнулась про виставу, відзначивши революційний підхід до прочитання монологу «Бути, чи не бути». Були присутні також народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк; режисер, народний артист України, художній керівник Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Станіслав Мойсеєв, також відомі в Україні театральні критики: старший науковий співробітник Українського центру наукових досліджень, кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов, заслужений журналіст України Віталій Жежера, театрознавець, театральний критик, журналіст, заступник головного редактора журналу "КИЕВ и не только" Ельвіра Загурська, український журналіст, мистецтвознавець, театральний критик Вадим Дишкант, Лілія Бевзюк-Волошина. Привітати колектив театру прийшов український літературознавець і політик, доктор філологічних наук, Президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», академік НАН України Микола Жулинський.

Ось враження від гастролей шанованих і авторитетних гостей:

Віталій ЖЕЖЕРА, театральний критик.

Що ж, святкуємо 75-ліття, хоча…

         Формально Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театру імені Тараса Шевченка 75, але насправді набагато більше. Скільки – ніхто з певністю не скаже. Але багато хто згадає про волинський вертеп – про цей унікальний вид середньовічної Різдвяної містерії, походження якої сягає доісторичних часів. Адже ж невипадково саме на Волині був започаткований з ініціативи засновника Волинського академічного театру ляльок Данила Поштарука Міжнародний фестиваль «Різдвяна містерія». І зразу ж наша уява відродить сцени з Різдвяної містерії-бурлеску «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком. Адже дійство це зі сватанням та колядуванням відбувається в 17-ім сторіччі в ніч на Різдво Христове. Кияни і я, волинянин з родиною, захоплено вітали цей яскравий, колоритний, оригінальний спектакль, який, завдяки режисерській фантазії Петра Ластівки і натхненній акторській грі захопив у свою сценічну орбіту багатющий масив української народної культури, волинських звичаїв, обрядів, вірувань і святкувань.

         Так що, не від 29 лютого 1940 року веде свій творчий лік цей академічний театральний колектив. Хіба нами забутий Волинський український театр, яким керував у 20-х, 30-х роках 20 століття талановитий організатор і актор Микола Певний. Є те приміщення, є та сцена, з якої випорхували, окрилені вірою в невмирущість українського слова, українські патріоти-актори, «зазираючи» в містечка і села Волинського воєводства з спектаклями за п’єсами Котляревського і Карпенка-Карого, Гоголя і Старицького, Лесі Українки і Винниченка, Мольєра і Гольдоні…

         Так, театр солідний за віком і цілком заслуговує на оновлення дати свого започаткування. Принаймні є всі підстави розпочати свій творчий родовід від першої постановки Волинського українського театру.

          Для багатьох киян, а публіка переважно – молодь, Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка виявився приємним і навіть несподіваним відкриттям. Завдяки своїй жанрово-сценічній різноманітності, чудовій режисерській роботі і органічному поєднанні досвідчених улюблених акторів, таких як: народні артисти України Олександр Якимчук, Анатолій Романюк, артист Ярослав Абрамюк, заслужена артистка України Лариса Зеленова і справді цілого грона молодих акторів.

Ні, не випадково Волинський академічний є і музично-драматичним. Оригінальне виконання пісень, музики, танців, пластичність, органічне життя на сцені – все це характерне для кожного спектаклю.

Враження справив на киян «Гамлет». Повільна, драматично важка, з передчуттям тривожних подій розгортається на сцені ця трагедія. Актори надзвичайно тонко, ощадливо наближають пізнання таїни зради – підлого вбивства. І поява Гамлета на сцені, якого блискуче зіграв артист Дмитро Репюк, зразу ж захоплює глядацьку увагу на розгортанні ним хитромудрого сценарію викриття ним убивці свого батька. Енергійний, пластичний, надзвичайно виразний у міміці і жестах, артист досягає особливої психологічної напруги переживань в собі, навколо себе цієї трагедії.

Одне слово, Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка у Києві виказав високий рівень режисерської роботи, сценічної гри – всього комплексу засобів і прийомів, що засвідчує достойний рівень театрального статусу Волині.

Микола Жулинський, Президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», академік НАН України.

"На жаль, периферійні театри рідко бувають у столиці, а у столичних критиків тепер нема змоги бувати на прем’єрах нестоличних театрів. То ж тішить уже сам факт гастролей Волинського театру ім. Т. Шевченка у Києві. До всього ж, приїзд волинян до Києва особисто у мене викликає особливий інтерес через дві причини: а) я починав свою театральну освіту у далекі сімдесяті саме у Волинському театрі; б) у трохи ближчі вісімдесяті-дев’яності працював у Тернопільському театрі разом із Петром Ластівкою, нинішнім худруком Волинського театру. Ластівка завжди славився міцною постановочною режисурою і мене дуже втішило, що він знаходиться у прекрасній професійній формі. Обидві його вистави, привезені у Київ, заслуговують того, аби йти і на столичній сцені. На жаль, мало хто з українських режисерів (включаючи і декого з тих, хто працює навіть у Національних театрах) виявляє таке володіння професією, як Петро Ластівка. Можу також пошкодувати і про те, що столичні ЗМІ не посприяли достатній рекламі, аби на того ж таки «Назара Стодолю» потрапило побільше киян і гостей столиці, не кажучи вже про студентів творчих навчальних закладів. Весь «патріотизм» олігархічних телеканалів нині спрямований на те, аби відправляти на бійню українських патріотів. Краще б вони відправляли їх на хороші вистави – нинішньої війни на Донбасі можна було б уникнути, якби наші можновладці і так звана «бізнес-еліта» впродовж усіх років незалежності приділяла вітчизняній культурі достатню увагу."

Вадим Дишкант, театральний критик, Київ

«Гастролі ювілярів-волинян в загальному справили гарні враження. Безумовно найсильнішою стороною всіх трьох вистав є акторський злагоджений ансамбль. Великий віковий діапазон трупи радує сильними особистостями і серйозною працею над створенням образів. Вокальна і хореографічна підготовка трупи на високому щаблі демонструє справжні традиції українського музично-драматичного театру. Стосовно візуального ряду вистав хочеться відзначити костюми, вже драматургія костюмів розкриває режисерські акценти у виставах. Виконання костюмів виглядає дуже багато. Хочеться лише побажати кращої піар-компанії, тому що саме через відсутність необхідної реклами гастролі відбулися не при повних залах.»

Лілія Бевзюк-Волошина, театрознавець

«В першу чергу – для київського глядача гастролі Волинського театру стали своєрідним відкриттям. Неймовірно гарні враження від вистав, які були показані. Талановитий злагоджений колектив: і керівництво театру, і акторський склад, і цехи.

Волинь називають блакитноокою і, маю сказати, що та блакить, яка є в душах і серцях працівників театру, я був присутні на святкуванні 75-річниці театру у Луцьку і  мав можливість побачити кожного на сцені, заворожує. А коли заспівали «Боже Великий, Єдиний», то молитва йшла просто від сердець.

Як кожен актор, маю звичку «приміряти» на себе те, що бачу і можу сказати, що мені хотілося взяти участь у дійствах, які відбувалися на сцені.

Режисерський хід, який було знайдено і втілено в «Назарі Стодолі» передає дух українства, чисті і білі помисли і творчість цієї трупи. Поєднання в трупі молоді і надзвичайно сучасного старшого покоління дає зримі результати роботи Волинського театру імені Шевченка.

Поздоровляю колектив театру з 75-річчям та вдалими творчими гастролями в Києві.»

Богдан Бенюк, народний артист України, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

«Зараз прийнято розпочинати тексти з будь-якого приводу конструктом «В наш час…». Далі зрозуміло, що все погано, і буде ще гірше. Тому коли щось – РАПТОМ – відбувається хороше, це особливо цінується. Гастролі Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка відносяться саме до царини радісної події «в наш час, коли все погано, грошей ні на що немає, а на культуру й поготів». Радісно бачити, що вистави, на прем’єрах яких мені довелося побувати в Луцьку, продовжують жити, набуваючи нового звучання. Знаковим є те, що вистави «Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння» та «Гамлет» відбувалися саме в Національному театрі імені Івана Франка, що позиціонується як перша сцена країни. Волинський театр, який є одним з найуспішніших театрів України, достойно представив театральне мистецтво Полісся – одного з найтаємничіших країв нашої держави.

Варто відмітити, що молоді актори професійно виросли, знаходять несподівані підтексти та смисли у виставах, граних багато раз на рідній сцені (респект Дмитру Репюку-Гамлету); старше покоління особливо дбайливо ними опікувалось під час вистав – вони можуть собі це дозволити, це вже «вищий пілотаж» акторської гри.

Звичайно, згадався Богдан Степанович Береза – на минулих гастролях він, як тепер Петро Петрович Ластівка та Анатолій Миколайович Глива, зустрічав гостей… Але радісно від того, що цей театр живе, розвивається, що традиції його власних корифеїв шануються та переосмислюються очільниками – «в наш час…», в якому все-таки можна знайти відраду для душі.  Якою і були гастролі Волинського театру.»

Загурська Ельвіра, театрознавець, театральний критик.