У Луцьку показали драму про фатальну принциповість
У Волинському облмуздрамтеатрі – черговий аншлаг. Нині до уваги глядачів «Останній Гречкосій» – новинка, прем’єра якої, відкривала 85-й театральний сезон. Комедія, трагедія, філософська притча, драма – так можна описати твір, який залишив багато запитань і подарував неймовірні емоції фіналом. Показ вистави став можливий завдяки підтримці Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».
Цей твір – про землю. Але не про «глину, каміння і пісок, які у вас у голові», як каже до п’яних односельців головний герой. А про ту землю, на якій, як пригадує його дружина, її народила матір.
Режисер-постановник вистави заслужений діяч мистецтв України Орест Огородникпояснює, що це твір про землю, як символ нації, як складову формування держави і державності. Безперечно, що у часи відкритої агресії Росії, вистава набуває інших сенсів, аніж 14 років тому, коли йшли перемовини про її показ з тодішнім директором драмтеатруБогданом Березою. З того часу «Останній Гречкосій» був багато разів зіграний на різних сценах, але у Луцьку його прем’єра відбулася лише у вересні цього року. Нині ж завдяки чудовій ініціативі від Фонду Ігоря Палиці – «Фонд збирає друзів», виставу побачили волонтери, соціально вразливі верстви населення, представники громадських організацій. «Продовжуємо наш гарний проєкт у новому театральному сезоні. Розуміємо, що культура важлива у будь-який час. Нині ж її значення лише зростає, адже бачимо, з якою ненавистю Росія знищує все, що стосується українського: згадки про мову та культуру, події, історичні пам’ятки. Сьогодні організовуємо показ актуальної вистави «Останній Гречкосій» для мешканців громади, які потребують підтримки. Багато з них не мають можливості придбати квиток, і такий вечір, який вони можуть провести разом: поспілкуватися, подивитися виставу, обмінятися болем і радощами – надзвичайно цінний. Ми продовжуємо допомагати силам оборони, які знаходяться на передовій і піклуємося про тих людей, які опинилися у скрутних умовах тут – у відносно мирних місцях», – підкреслила голова правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Катерина Шкльода. Фактично, у центрі сюжету вистави «Останній Гречкосій» – протиставлення старого і нового. Боротьба між традиційними цінностями українського народу – вкоріненого на годувальниці землі та покоління, яке сприймає її як суто утилітарний інструмент для заробляння грошей. Михайло Петрович Рибенчук, працелюбний і чесний селянин, усе життя прожив на власній землі. Ціною неймовірних зусиль він зберігав і примножував її. Напередодні 70-річчя він опиняється перед викликом долі, який фатально змінить його життя і життя його близьких. Старша донька Наталія Михайлівна, без згоди батька, домовляється про продаж усієї його землі своєму начальникуАнтону Сєргєєвічу. І тепер перед нею надскладне завдання – переконати батьків підписати документи, адже 100 000 завдатку вона вже витратила. А село вимирає… Майстерність режисера проявилася у цікавих сценографічних знахідках. Це не лише фантасмагоричний селянський карнавал, гра світла-тіні і поява вогників-мертвих душ. Але й потужний символ Землі Розпроданої – майже повії, яку з траурним вінком перевозять від могили до могили. І все це під молитви російською «батюшкі», який озвучує тарифи на ритуальні послуги. До речі, зло у цій виставі розмовляє саме так. Однозначно ж негативна сутність «отця» викристалізовується у момент його зустрічі якраз із Антоном Сєргєєвічєм. Певна архаїчність образу Михайла Петровича, звичайно, не може не впадати у вічі. Сприйняття землі, як «рідної колиски», що буде годувати усе життя і покинути яку неможливо, навряд чи осяжне для більшості глядачів. Однак цинізм нового покоління перевищує усе, що може уявити Останній гречкосій – так називає селянина Антон Сєргєєвіч. Михайло Петрович переконаний, що той прагне викупити землю, аби його нащадки «вкорінилися і започаткували рід». Якою ж болісною виявляється правда. Усе це – лише бізнес, адже з часом ця земля стане місцем для будівництва і її можна буде вигідно перепродати. Останньою краплею стає тужливе ревіння худоби. Коли воно переривається, драма досягає найвищої точки і настає неочікуваний фінал… Про «Останнього Гречкосія» хочеться розповідати. Виставу хочеться обговорювати. Її навіть хочеться критикувати, або ж хвалити. Усе це – ознака сильного твору, який може бути неоднозначним, але є таким, що не залишає байдужим. Приємно, що вистави Волинського облмуздрамтеатру відвідують і гості нашого міста. Нещодавно ми писали, щоу Луцьку проходить фінал Всеукраїнського турніру юних журналістів. Нині ж, завдяки запрошенню від Фонду, члени журі конкурсу – гості Волині – мали чудову нагоду побачити «Останнього Гречкосія». Щирі оплески, квіти та приємні відгуки про акторську гру стали найвищою оцінкою майстерності театралів!
Олександр ДУРМАНЕНКО Фоторепортаж та матеріал із події читайте також за посиланням.
