Волинський обласний драматичний театр не вперше співпрацює з Фондом. Завдяки благодійній підтримці сотні глядачів різного віку, з різних куточків Волині отримали змогу побувати на найкращих виставах. Нині ж, у воєнний час, така культурно-мистецька допомога набуває особливої ваги.

 «Театральний сезон у театрі нещодавно закінчився. Але для наших друзів і партнерів Фонд вирішив організувати цей вечір-подяку. Сьогодні тут зібралися волонтери, які підтримують воїнів, організації, які піклуються старшими людьми та людьми з інвалідністю, включаючи і Луцький геріатричний пансіонат, і Територіальний центр соціального обслуговування, і «Університет третього віку». Усі ці люди попри війну, попри виклики вистояли і продовжують нашу спільну боротьбу. Аби подарувати їм хоч трошки позитивних емоцій, відволікти від буденних турбот ми й організували цей театральний вечір», – пояснює голова правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Катерина Шкльода.

Нагадаємо, що прем’єрний показ твору Володимира Лиса «Століття Якова: Перше кохання» відбувся 27 лютого 2015 року. І з того часу кожна вистава викликає захоплення глядачів.
Один з ключових героїв вистави – старий, майже столітній Яків. Так сталося, що одного разу на його подвір’я потрапляє юна наркоманка. У розповіді їй про кохання усього свого життя – Уляну, перед глядачами і проходять сцени з минулого Якова.

Від перших зустрічей зовсім юних Яшка та Улясі і до щемливої миті, якою закінчується вистава – співпереживаєш героям, адже їхнє кохання – щасливе, сумне, трагічне. А фінальний висновок Якова, мабуть, багато кого не залишає байдужим і викликає сльози та спогади: «А все могло бути інакше…»

 «Емоції просто переповнюють. Важко описати словами, що відчуваю, – ділиться думками виконавець ролі Якова заслужений артист України Петро Савош. – Такий сценічний досвід – унікальний. Бачите, у театрі ляльок, де я працюю більше 40 років, акцент залишається на персонажі, яким керую. А у драматичному театрі, очі глядачів прикуті до актора. Це зовсім інші відчуття, інші емоції, інші вимоги до передачі образу. Страшенно переживав, як сприймуть мене у цій ролі глядачі, режисер, колеги. Це неймовірна відповідальність і фантастичне відчуття зробленої роботи, яка не має межі досконалості», – не стримує емоцій Петро Савош.