Перформанс відбувся 18 червня. Концерт мав на меті – висвітлити один із масштабних російських грабунків – крадіжку української культурної спадщини. Упродовж багатьох століть Росія привласнювала собі українські пісні, і навіть здійснювала пропаганду завдяки їм. Колектив театру спробував повернути вкрадене і показати це волинському глядачеві.

«Запозичені Росією» композиції лунали зі сцени у виконанні акторів та оркестру театру, а також глядачам надавали коротку історичну довідку про оригінальне створення мелодій, лірики та їх творців. 

Серед них: романс «В саду осіннім айстри білі» (за радянською пропагандою – «Вот кто-то с горочкі спустілся» Терентьєва), пісня криворізьких повстанців «Повстань, народе мій» (1919), мелодію якої використав Василь Лебедєв для тексту «Вставай, страна огромная», пісня «Чуєш, мій друже» за словами Олени Теліги («Смєло ми в бой пойдьом за власть совєтов» у російській версії) та інші.

Сценаристка вистави та актриса драми Дарина Гребенко зізнається, що ідея створити такий концерт-виставу виникла вже дуже давно. Головний диригент оркестру театру та заслужений артист України Микола Гнатюк досліджував питання викрадення Росією пісень й вже вводив їх до репертуару концертів. Тож запропонував створити окремий захід, присвячений лише несправедливому «запозиченню» української пісенності. Режисеркою-постановницею дійства стала заслужена артистка України та акторка драмтеатру Світлана Органіста.

У виставі показане життя упівців, їхніх сімей та звичайного народу у радянські часи: молоді, людей старшого віку та дітей. Сюжет розгортається у повстанській криївці коло ватри, серед людей, що мріяли за свободу й перемогу над ворогами.

Спектакль показує: навіть під час суворого радянського режиму, люди намагалися продовжувати прищеплювати українську самобутність нащадкам. Інсценізація з підпільним кабаком, якого розмістили у підвалі одного із заміських будинків, де лунають українські пісні – один із яскравих прикладів непокірності народу. 

«А що, не умирать же нам тільки тому, що москаль того хоче!», – говорить героїня Устина.

Головна мета УПА звучить словами акторів: «Що ми не вичистимо (вороже – прим. авт.), доведеться зробити нашим дітям».

Діалоги героїв переростають у пісні, які відтворюють думки та душевні переживання персонажів.

«Цей концерт не можна вважати історично достовірним у понятті часового простору, тому що у ньому зібрано пісні різних епох: фольклорні пісні, пісні створені за радянських часів та у роки Незалежності України. Тому ми вирішили об’єднати їх тематично. Більшість з них – це стрілецькі та повстанські пісні. Тому за концепцію концерту ми взяли життя членів УПА», – розповіла сценаристка Дарина Гребенко.

Репертуар для концерту шукали у пісенниках і тематичних статтях. 

«Зараз у нас дуже потужні засоби масової інформації, тому віднайти докази й спростування стосовно приналежності пісні значно легше. Раніше пісенну творчість беріг у пам’яті народ, її документували у збірниках. Проте все ж інформаційний простір не був таким доступним. Багато українців досі не знають, що ці пісні належать нам, їх асоціюють з російською культурою. Це несправедливо! Адже викрадаючи наші пісні, вороги відбирають у нас частину української душі», – пояснила Дарина Гребенко.

За словами Дарини Гребенко, вистава має на меті розвінчати фейки, які створювала російська пропаганда та повернути історичну справедливість. Насмішки над загарбницькими замашками ворога проговорює один із повстанців: «От і помре москаль з краденими чоботами, з вкраденим хлібом в пузі та ще й з вкраденою піснею».

«У тому, щоб подавати історію народу через сцену та лірику є дуже багато переваг. Адже культурний меседж має більше шансів наблизитися до людини й вкарбуватися в її пам’яті. Ми значно легше запам’ятовуємо вірші, вистави, фільми… Багато хто вважає, що найголовніша функція мистецтва це розвага. Але насправді, мистецтво має на меті і просвітницьку місію, а також – рефлексивну», – вважає сценаристка.